1. У яких творах світової літератури порушуються питання провини й покарання?

2. Які засоби комічного ви знаєте?

3. Пригадайте євангельські сцени про Христа на суді в Пилата та розп’яття Ісуса. Як зображено Сина Божого та римського правителя Юдеї в Новому Заповіті?

4. Схарактеризуйте образ Мефістофеля в трагедії Й. В. Ґете «Фауст».

Михайло Булгаков: «Ото вже й доля!»

Михайло Опанасович Булгаков народився 15 травня 1891 р. в Києві. Батько письменника, професор духовної семінарії, був людиною високоосвіченою й запам’ятався синові невтомним трудівником, завжди заглибленим у книжки. Мати замолоду вчителювала, а після одруження присвятила себе вихованню сімох дітей. Після смерті батька Михайло, якому на той час виповнилося п’ятнадцять, став її першим помічником.

Навчався Булгаков у Першій київській гімназії. Особливою старанністю він не вирізнявся: в атестаті зрілості, отриманому після закінчення цього закладу, було лише дві оцінки з відзнакою: із закону Божого та географії. Натомість рано проявилася його пристрасть до літератури та театру. Він писав невеличкі оповідання, жартівливі вірші, драматичні сценки для домашнього театру, залюбки грав у домашніх виставах, відвідував оперу й навіть мріяв стати оперним співаком.

Досить рано сформувалися й визначальні риси характеру Булгакова: загострене почуття гідності, внутрішня незалежність, самостійність. Прагненням хлопця до самостійності значною мірою зумовлено й заранній, на думку матері, шлюб Михайла з Тетяною Лаппа. Вона стала супутницею письменника на першому етапі його життєвих поневірянь.

Цілком самостійним був і вибір професії лікаря. Отримавши диплом із відзнакою медичного факультету Університету Св. Володимира, Михайло спочатку набував досвіду в прифронтових шпиталях Першої світової війни, а пізніше, звільнений за станом здоров’я від мобілізації, працював лікарем у російській провінції. Враження від життя в глушині, від важкої роботи з ранку до ночі, коли за день доводилося приймати близько п’ятдесяти хворих, письменник пізніше відобразив у «Нотатках юного лікаря» (1925-1926).

У 1918 р. М. Булгаков повернувся до Києва. Намагаючись триматися осторонь політичної боротьби, що стрясала рідне місто, він відкрив приватний лікарський кабінет, а вільні від прийому пацієнтів години використовував для літературної творчості.

Українське відлуння

Багато чому у своєму ставленні до життя й тематиці творів письменник завдячував рокам дитинства та юності, які провів в Україні. Данину любові до матері, рідного дому, Києва, яким він на все життя був зачарований,

митець віддав у своїх творах: романі «Біла гвардія» (1925-1927), п’єсі «Дні Турбіних» (1926), нарисі «Київ-місто» (1922), малій прозі.

Устами персонажа оповідання «Я вбив» лікаря Яшвіна Булгаков сумує за містом, у якому народився і виріс: «Ах, які зорі в Україні! Уже майже сім років живу в Москві, а все-таки тягне мене на батьківщину. Серце стискається, інколи до болю хочеться сісти в потяг... і туди. Знову побачити кручі, заметені снігом. Дніпро... У світі немає міста прекраснішого за Київ» (переклад із російської. — Є. В.).

Згадується Київ і в романі «Майстер і Маргарита», де в досить непривабливому світлі зображено образ киянина Максиміліана Поплавського, який не любить рідного міста й чимдуж мчить до Москви, аби оселитися у квартирі покійного племінника. Водночас важко не помітити, як замило-ваний Києвом сам автор: «Його не тішили весняні повені на Дніпрі, коли, затоплюючи острови на низькому березі, вода зливалася з виднокругом. Його не тішив той незрівнянний ні з чим краєвид, що відкривався від підніжжя пам’ятника князю Володимирові. Його не звеселяли сонячні плями, які мерехтіли о провесні на цегляних хідниках Володимирської гірки. Нічого цього він не хотів, йому праглось одного — перебратися до Москви»¹. ▼АЖ

Божевільний час заколотів ламав усі плани на мирне життя; у тогочасному Києві, за підрахунками Булгакова, відбулося чотирнадцять переворотів. Влада з блискавичною швидкістю переходила з рук у руки. І щоразу його як лікаря мобілізовували на службу. Урешті-решт він опинився у військових формуваннях білої армії, у складі якої вирушив на Кавказ.

Білий рух загалом аполітичному Булгакову був близький тому, що обстоював стару, дореволюційну Росію, у якій письменник був закорінений самим своїм вихованням і культурною атмосферою дитинства та юності. Тим більшого удару завдала йому зрада товаришів по зброї: відступаючи під натиском Червоної армії, вони покинули його, важко хворого на тиф, у Владикавказі.

В автобіографічних «Нотатках на манжетах» (1922-1923) страх бути покинутим, змішаний із відчайдушною надією втекти до Парижа й почуттям стомленості від братовбивчої війни, майстерно відтворено в картинах марення головного героя.

Фатальну неможливість вирватися з почервонілої від крові та більшовицьких прапорів Росії Булгаков сприйняв як знаменний поворот долі. У цей поворот уписалася ще одна важлива зміна в житті: залишивши лікарську справу, яка могла його прогодувати, митець спрямовує всю свою потужну енергію на завоювання літературних вершин. У місцевій періодиці з’являються його публікації, а на сценах ставляться перші п’єси. Деякі зі своїх драм він надсилає до Москви.

Коментар архіваріуса

Дуже швидко Булгаков відчув відразу до цих написаних поспіхом творів. Його вирок щодо них був беззастережно суворим: «Спалити!» Проте, мабуть, уже тоді повільно визрівала в письменника думка, що згодом вилилася у відомий афоризм: «Рукописи не горять!» Ця думка

увібрала й роздуми над відповідальністю письменника за кожну сторінку, і віру в безсмертя справжнього мистецтва. WAW

Владикавказ, що був на той час глухою провінцією, не міг задовольнити потреби в культурному середовищі, якого вимагала нова сфера діяльності, і Булгаков переїздить до Москви. Важко переоцінити мужність цього вчинку. Адже в голодній столиці 1921 р. перед тридцятирічним письменником-початківцем, який не мав грошей, даху над головою та зв’язків у літературних колах, з першої ж миті постала потреба вступити в «шалену боротьбу за існування». У пошуках заробітку він брався до будь-якої справи. Заробітків ледь вистачало на картоплю та чай із сахарином. Часу для художньої творчості майже не залишалося, тому працювати над рукописами доводилося ночами. Однак письменник уперто просувався до поставлених у житті і творчості цілей.

Уже за рік після переїзду до Москви М. Булгаков увійшов до журналістського кола і став постійним автором столичних періодичних видань. Друкувався він і в берлінській російськомовній газеті «Напередодні». З 1923 р. письменник регулярно виступав із фейлетонами на сторінках «Гудка», навколо якого згуртувалися талановиті письменники Ю. Олеша, В. Катаєв, І. Ільф та ін.

Коментар архіваріуса

Звісно, журналістська праця виснажувала, відволікала від роботи над художніми текстами. Булгаков відокремлював її як «вимучену» частину своєї творчості від частини «справжньої». Віддаючи левову частку часу цьому «доважку» до свого мистецького життя, він виявляв надзвичайну працездатність і життєву стійкість. Водночас журналістика поволі збагачувала його письменницький досвід: загострювала сатиричний талант, робила перо чутливим до сучасності, шліфувала вміння писати «з натури», впливала на оповідну манеру. WAV

Упродовж 1924-1925 рр. у часописі «Росія» друкувалися частини роману «Біла гвардія» (через закриття видання публікація припинилася). Незабаром на основі цього твору була написана драма «Дні Турбіних» (1926), що мала величезний успіх. З 1925 до 1928 р. створено чотири збірки оповідань і низку п’єс. Однак пора розквіту письменницького таланту М. Бул-гакова припала на час посилення тиску сталінської цензури. Письменник, який зі співчуттям зображував білих офіцерів та інтелігентів, вирощених культурним середовищем дореволюційної Росії, письменник, який не шкодував сміливих уїдливих барв, зображаючи радянське суспільство, не міг не накликати на себе гніву ідеологів нової влади. Проза Булгакова не публікувалася, п’єси знімалися з репертуарів театрів або відхилялися театральними художніми радами. Його ім’я стало мішенню для нищівної критики.

Коментар архіваріуса

Позбавлений літературних заробітків, письменник звернувся до Уряду СРСР із відчайдушним листом. Він рішуче сформулював головну вимогу: або надати йому можливість для творчого та фізичного виживання, або вигнати його за межі країни, котрій він, як доводили переслідування цензури, був непотрібний. Лист вражає самим своїм тоном, особливо якщо

взяти до уваги суспільно-політичні обставини: жорстоку колективізацію, показові судові процеси над інтелігентами, котрих видавали то за «ворогів народу», то за «шкідників» соціалістичного будівництва. Мабуть, це звернення вразило владу, тому що незабаром Булгакову зателефонував Й. Сталін. Він підтримав ідею письменника влаштуватися режисером в одному зі столичних театрів.

Здавалося, у житті митця з’явився просвіток: він з ентузіазмом взявся до роботи режисера-асистента в МХАТі, інколи навіть залучався до спектаклів як актор. У цей період життя Булгаков зустрів останнє й найбільше кохання свого життя — Олену Шиловську, яка була його подругою до останніх днів, а після смерті чоловіка присвятила себе турботам про збереження й оприлюднення його творчої спадщини. Однак поступка, на яку пішла влада, аби доведений до краю письменник не пропав від голодної смерті або не вчинив самогубства, не скасувала заборони на оприлюднення його творів. Не маючи можливості ставити власні п’єси, Булгаков брався за інсценізацію класичних творів: «Мертвих душ» М. Гоголя, «Війни і миру» Л. Толстого, «Дон Кіхота» М. де Сервантеса. Досить побіжно переглянути цей перелік, аби зрозуміти, що втілити на сцені такі епічні полотна було до снаги лише митцю, наділеному непересічним талантом драматурга.

Тим часом у його майстерні кипіла напружена робота. Одна по одній з’являлися нові п’єси: «Адам і Єва» (1931), «Блаженство» (1934), «Іван Васильович» (1934-1936), «Мольєр» («Кабала святош», 1936), «Останні дні» («Пушкін», 1940). Паралельно писалися яскраві прозові твори: біографічна повість «Життя пана де Мольєра» (1932-1933), «Театральний роман» (залишився незавершеним, 1936-1937), роман «Майстер і Маргарита» (1929-1940). Усе це створювалося на тлі постійних депресій і стрімкого розвитку успадкованої від батька хвороби нирок. Письменник помер 10 березня 1940 р. на сорок дев’ятому році життя.

Перевірте себе

1. Розкажіть про атмосферу дитячих та юнацьких років М. Булгакова. Як вона вплинула на становлення його особистості?

2. Як у долі М. Булгакова відгукнулися історичні потрясіння 10-х років?

3. Якими труднощами позначилася літературна діяльність письменника?

4. Які епізоди біографії митця засвідчують його позицію протистояння тоталітарній владі?

5. Складіть психологічний портрет М. Булгакова.

«О тричі романтичний майстер!»

«Чому ж я спізнився народитися! Чому я не народився сто років тому!» — шкодував М. Булгаков у 1917 р., коли головні випробування

долі й розчарування в сучасній добі були ще попереду. Ці слова, сказані до початку справжньої літературної кар’єри, виражають важливе для розуміння творчості цього письменника почуття його глибокого зв’язку з культурною традицією минулого.

Справді, булгаковська творчість виростає на ґрунті російської класики XIX ст., який утворюють «Капітанська дочка» О. Пушкіна з її описом «безглуздого й безпощадного» російського бунту, щедра на вигадку і «сміх крізь сльози» проза М. Гоголя, «Історія одного міста» М. Салтикова-Щедріна з її викривальним змалюванням минулого російської держави, «Брати Карамазови» Ф. Достоєвського з його невичерпним пластом філософсько-релігійних та моральних питань, епопея «Війна і мир» Л. Тол-стого, у якій широкоформатні історичні полотна монтуються з любовно виписаними картинами дворянської російської культури, оповідання та п’єси А. Чехова, що розкривають внутрішній світ російського інтелігента. Спирався письменник і на найвищі досягнення європейської літератури XIX ст.: фантасмагоричні картини «Фауста» Й. В. Ґете та фантазійну прозу Е. Т. А. Гофмана.

Українське відлуння

У поетиці Булгакова простежується також вплив українського вертепу. Вертеп — народний український пересувний ляльковий театр (XVII-XIX ст.), у якому ставилися переважно твори на біблійні теми та інтермедії (невеличкі комічні п’єси або сцени, що розігруються між актами основної п’єси). Скажімо, у «Білій гвардії» та «Собачому серці» простежується характерний для вертепу прийом поділу художнього простору на два плани (у вертепному «будинку» було два поверхи): «високий», пов’язаний зі світлими божественними силами, та «низький», де розміщувалися негативні персонажі. Традиція вертепу позначилася й на романі «Майстер і Маргарита». ▼жж

«Біла гвардія» (1923-1924), якою дебютував Булгаков-рома-ніст, змальовує події порево-люційного хаосу в Києві, що їх письменник спостерігав на власні очі в 1918 р. Описуючи боротьбу ворожих політичних таборів, яка залила кров’ю рідне місто, оповідач займає позицію над сутичкою¹. Із цієї вершини він засуджує й безглузду братовбивчу війну, і революцію, що смертоносною бурею обрушилася не лише на будинки й вулиці чарівного міста, а й на духовні засади буття: культуру, традицію, мораль, зрештою, на

найвищу гуманістичну цінність — людське життя. З великим співчуттям змальовує Булгаков носіїв цих засад Олексія, Ніколку й Олену Турбіних, їхніх друзів, офіцера Малишева та Най-Турса. Для них любов, дружба, честь, порядність, вірність освяченим традицією ідеалам, відданість батьківщині — незмінні величини, цінності, на значення яких не впливають ідеї класової боротьби та політична кон’юнктура.

Слід зазначити, що за життя М. Булгаков був більше відомий не як прозаїк, а як драматург. З-поміж його драм особливу популярність у публіки здобула п’єса «Дні Турбіних» (1925), написана на основі роману «Біла гвардія». Шалений успіх цього твору у 20-30-ті роки пояснювався тим, що він помітно відрізнявся від «залізобетонних» ідеологічних п’єс, які панували на кону радянського театру.

Філологічна консультація

Проза та драматургія М. Булгакова тісно пов’язані. Про це свідчить не лише існування паралельних — драматичної та прозової — версій одного й того самого сюжету, а й наявність елементів прозового письма в драмах і, навпаки, перенесення драматичних прийомів у прозові твори. Так, бул-гаковські романи, повісті та оповідання певною мірою враховують естетичні закони драми: дія в них надзвичайно динамічна, «сценографічна», насичена театральними ефектами. Водночас у драми вливається живий голос Булгакова-прозаїка з притаманною йому експресивністю, щирістю, ліризмом; авторські ремарки нерідко набувають форми художньо-психологічного коментаря. ЖЖЖ

У 20-ті роки, коли писалася забарвлена щемливим ліризмом «Біла гвардія», митець працював і над творами, у яких розкрилися інші грані його літературного таланту: сатирична та фантастична. Один із таких творів — повість із промовистою назвою «Дияволіада». У ній переповідається про поневіряння в неосяжній бюрократичній машині маленького чиновника (улюбленого типажу російської класики XIX ст.) на символічне прізвище Коротков. Шукаючи невловимого завідувача Кальсонера, герой кумедно бігає по кабінетах, поверхах, сходах. У цій погоні він поволі тане і зрештою втрачає себе та навіть своє ім’я.

Світові мотиви

За сюжетом, у якому «фантастика вростає корінням у побут» (Є. Замятін), гротескним утіленням ідей містичної влади бюрократичного апарату над «маленькою людиною» та показом безнадійного штурму бастіонів бюрократії «Дияволіада» разюче нагадує художній світ Ф. Кафки. Щоправда, суттєву роль у булгаковській повісті відіграє «місцевий колорит» — радянська дійсність 20-х років. Та й фантастичне начало в російського письменника, на відміну від австрійського модерніста, рішуче виривається у сферу «чортівні». Досить згадати, скажімо, сцену, у якій міфічний Кальсонер, раптом «перетворившись на чорного кота з фосфорними очима», «вилетів назад, стрімко й оксамитно перетнув майданчик, зіщулився в клубок і, стрибнувши на підвіконня, зник у розбитому склі та павутинні», ▼жж

Орієнтацією на літературну традицію була зумовлена притаманна Булгакову манера осмислювати часове, плинне, сьогоденне крізь призму

вічного, непроминущого. Цією особливістю (характерною для модерністської естетики) живилися й пафос ствердження загальнолюдських гуманістичних цінностей, і авторська позиція над сутичкою, і глузливе висміювання радянської дійсності.

Свою духовну спрямованість на «вічне» Булгаков згодом узагальнив у такій місткій самохарактеристиці: «Я — містичний письменник». Вияви його містицизму були досить різноманітні: від змалювання образів представників демонічного світу до широкого використання прийому символічного сновидіння. Повною мірою притаманне митцеві містичне сприйняття буття розкривалося у фантастичних творах, де його розкута творча уява вирувала сюжетами неймовірних подорожей у минуле («Іван Васильович») та майбутнє («Блаженство»), найсміливіших наукових експериментів («Фатальні яйця», «Собаче серце», «Адам і Єва»). У них письменник вияскравлював нездоланну, фатальну логіку буття та «містику побуту», створював пророчі апокаліптичні картини, що ілюстрували наслідки насильницького втручання людини у природний хід речей.

Світові мотиви

Такі сюжети перегукуються з творами англійського фантаста Г. Веллса (1866-1946). Однак булгаковська фантастика вирізняється на цьому тлі насиченістю філософськими проблемами та зрощенням фантастичних картин з уїдливим висміюванням радянської дійсності 20-30-х років та ідеологічних міфів. ТАТ

Закоріненість у класичній традиції, з одного боку, і роздуми над перипетіями власної мистецької біографії, з другого, спонукали Булга-кова звертатися до теми художника. їй присвячені, зокрема, біографічна повість «Життя пана де Мольєра», драма «Мольєр» («Кабала святош»), п’єса «Останні дні» («Пушкін»). Осмислення доль французького автора

безсмертних комедій та засновника російської літератури повертається в цих творах під кутом наболілих у 30-ті роки і глибоко вистражданих Булгаковим проблем взаємин митця з владою та немилосердною до нього сучасністю. Зображуючи поневіряння «бідного і скривавленого» Мольєра, отруєні прихованим цькуванням дні Пушкіна напередодні дуелі, письменник стверджував святу, нетлінну, непереможену переслідуваннями цінність справжнього мистецтва.

Перевірте себе

1. Як у творах письменника відбилася його особистість?

2. У чому виявлялася його прихильність до традиції?

3. Які моральні цінності стверджував у своїй творчості М. Булгаков?

4. Розкрийте зміст самохарактеристики письменника: «Я — містичний письменник». Чи згодні ви з нею?

5. Чим був зумовлений інтерес М. Булгакова до теми митця? Які проблеми він порушував у її річищі?

6. Які твори М. Булгакова ви хотіли б мати у власній бібліотеці?

Роман «Майстер і Маргарита», або «Рукописи не горять»

Історія задуму та публікації твору. Роботу над головним романом свого життя М. Булгаков розпочав узимку 1928-1929 рр. Важко сказати, якими були первісні варіанти, оскільки письменник їх знищив. Відомо лише, що спочатку твір задумувався як роман про диявола в дусі фантастичної прози Булгакова 20-х років. Наголос на постаті сатани відбивали й чорнові назви майбутнього роману: «Чорний маг», «Копито інженера», «Консультант із копитом». У своєму трактуванні образу князя пітьми письменник на цьому етапі виходив із традиційних уявлень про диявола-спокусника.

Робота над твором тривала понад десять років, і первісний задум зазнав суттєвих змін. Зокрема, у 1931 р. з’явилися персонажі, які поступово перемістилися в центр роману: Маргарита та її супутник, що його пізніше автор назвав майстром.

Булгаков працював над романом до останніх тижнів свого життя. Уже смертельно хворий, він уносив у текст правки, робив уставки, шліфував стиль. Письменник сприймав цей твір як свій мистецький заповіт.

Коментар архіваріуса

Ще в 1929 р. М. Булгаков здійснив безуспішну спробу опублікувати хоча б невеличкий фрагмент твору під псевдонімом К. Тугай. Псевдонім не допоміг: уривок так і не вийшов друком. Узагалі ж прогнози щодо можливості публікації книжки були вкрай песимістичними. Зокрема, приятель і перший біограф Булгакова П. Попов був переконаний, що

 

Підручник Зарубіжна література 11 клас Волощук (профільний рівень)